Черкащани, будьмо! Черкаська громадська рада.

 

 

 

 

Яка багата та славна історія нашого краю, скільки доленосних  подій відбулося на теренах Черкащини, яких знаменитих особистостей дала  земля наша Україні-ненці – загальновідомо. Нажаль сьогодні Черкащина рідко заявляє про себе важливими для країни подіями, яскравими особистостями та цікавими ініціативами, вдовольняючись скромною роллю громадсько-політичної провінціалки.  Невже збідніла талантами богатирська земля наша, невже замулились чисті джерела Тарасові, невже занепав дух козацький в жилах нащадків славних предків запорозьких? Звичайно ні. Просто спокійно, без зайвого шуму та галасу, збираємося ми з силами,  духом та думками, щоби знову стати в перші ряди борців за кращу долю України. Тож я певен, що вже скоро, Черкащина дасть Україні і важливі ініціативи, гідні наслідування, і яскравих особистостей, гідних шани та поваги, і слушні думки-пропозиції, варті уваги всієї країни.

В якості першої ініціативи, так би мовити, для почину, пропоную створити в Черкасах Громадську раду, що сконцентрує в собі всі позитиви  Новгородського віче, Козацької ради, лондонського Гайд-парку, київського Майдану та сучасних суспільно-наукових доробок.

 

Всі бурхливі, драматичні і трагічні події, що відбуваються в Україні за роки незалежності, породжені кричущими протиріччями між запитами сучасного Суспільства і архаїчної системою влади, що їх реалізовує. Коротко ці протиріччя формулюються так: сучасне життя вимагає кардинальної зміни основного вектору суспільних відносин з: «Народ – для Влади» на: «Влада – для Народу». Продуктивна більшість суспільства настирливо добивається цієї зміни, Паразитарна владна меншість відчайдушно їм противиться. Умовна лінія фронту цього протистояння пролягає через владні коридори, крісла та кабінети. Влада старається якомога надійніше відгородитись від суспільства. Суспільство, навпаки, намагається якомога пильніше контролювати кожен владний крок.  Протистояння триває с перемінним успіхом. Нині тимчасова ініціатива знову на стороні суспільства. Нажаль, маючи чисельну перевагу Продуктивна більшість поступається Паразитарній владній меншості організованістю та відсутністю ефективних механізмів впливу  на дії бюрократів-чиновників. Всі існуючі нині  контролюючі владу органи: профспілки, народні контролери, омбудсмени, депутати, тощо по суті своїй є чисто декоративними і реально малоефективними. Влада як жила своїм життям, так і далі живе. Як паразитувала на суспільстві, так і паразитує. Такими ж немічними та безплідними є і новомодні «весільні генерали» — Громадські дорадчі ради, що створюються при різних владних  персонах та кабінетах. І хоча до них приходять активні та сумлінні громадяни, але їх одиниці, тож рано чи пізно вони стають або хлопчиками на побігеньках, або ж і собі зручно примощуються біля владного корита. Громада, всі ми активні та  небайдужі члени нашої спільноти залишаємось осторонь тих високих кабінетів де виробляються та приймаються суспільно важливі рішення. Нас ставлять лиш перед фактами уже прийнятих рішень та кадрових призначень. Непогоджені з інтересами Громади рішення та призначення викликають зливу невдоволень та бурю стихійних протестів, на зразок погрому в редакції черкаської Молодіжки, візиту до дачі Олійника, призначення заступника голови ОДА В.Коваля, тощо.  В наш час такі архаїчні, анархічні  форми громадського волевиявлення неприпустимі. Тож необхідно  поставити цей стихійний процес в цивілізовані рамки і направити його в конструктивне русло.

 

1. Створити в Черкасах сучасну, дієву, впливову дійсно Громадську раду, що матиме і вагомий  авторитет у громадян, і позитивний вплив на владні рішення, і широкий  резонанс в усій країні.

2. Керівникам найбільш активних та впливових відділків політичних партій Черкас  зібратись разом та узгодити між собою час, місце та тривалість проведення зборів Громадської ради Черкащини. Орієнтовно це буде 1-2 рази на тиждень, тривалістю приблизно 2 години у сквері біля Обласної ради чи в Хрещатик сіті, а також передбачити позачергові зібрання в разі необхідності.

3.Розробити сценарій проведення зібрань в якому регламентувати порядок виступів, їх черговість та тривалість, обговорення, підведення підсумків, підготовку резолюції і т.д.

4.Обов’язковою складовою зібрання має бути поіменне голосування кожного учасника зборів за прийняті рішення.

5. Також усі присутні мають давати свою числову оцінку якості та змістовності кожних  конкретних зборів, конкретною партією по конкретному питанню.

6.Результати зборів – резолюція, висновки та пропозиції ляжуть на стіл меру, губернатору, голові облради, керівництву політичних партій, в редакції місцевих ЗМІ, інтернет, тощо.

7. На обговорення Громадської ради в обов’язковому порядку виносити основні кадрові призначення Облради та Обладміністрації (Які конкретно, слід уточнити заздалегідь). Перш ніж посісти відповідальне керівне крісло претендент має пройти «співбесіду» з народом (по аналогії з Козацькою радою Запорізької січі).

8. Перелік основних питань для обговорення Громадською радою має бути складено та узгоджено заздалегідь – це мають бути суспільно значимі, проблемні питання  життя-буття, що стосуються кожного громадянина.

9. Учасником зборів Громадської ради  може бути кожен житель міста та області при умові дотримання ним правил громадського порядку і поваги до регламенту та присутніх.

 

Що корисного слід очікувати від  Черкаської Громадської ради Запорізько-козацького типу?

Для суспільства, це можливість реально вливати на дії та рішення влади.

Для місцевої влади – зворотній зв’язок з громадою та можливість спрямувати стихійну активність мас в конструктивне цивілізоване русло.

Для партійного керівництва – постійна перевірка своїх «бойових» рядів, необхідність бути в постійному активному тонусі.

Для рядових партійців – нагода проявити себе, спробувати свої сили у живій взаємодії з громадськістю, в конкуренції з іншопартійцями.

Для ЗМІ – завжди цікавий матеріал для передач та публікацій.

Одним словом позитив отримають всі, окрім тих, чиї інтереси не відповідають життєвим  інтересам нашого суспільства.

 

Петро Чорнобай, психолог.

067 89 23 442

Е-mail: petrochornobay1@rambler.ru

 

 

 

 

Виктор Суворов — черкасский диссидент.

Відновити справедливість — віддати данину шани та поваги своєму знаменитому співвітчизнику. Висунути його на здобуття Нобелівської премії

20 квітня всесвітньо відомий автор «Акваріума» та «Лєдокола», В.Суворов святкує свій день народження. Було б вельми доречним запросити його відзначити цей день у себе на Батьківщині, у своєму рідному місті Черкаси. Зробити його почесним громадянином нашого міста.

 

                              В.Суворов- Черкасский  диссидент.

(«С ТРИЗом по жизни. Записки психолога практика» Стр. 234-239.)

 

Трудно найти на просторах бывшего Советского Союза интеллигентного человека, который бы не знал эту фамилию и не читал его бестселлеров «Ледокол» и «Аквариум». Лично я прочитал буквально все, что вышло из-под пера этого изумительно талантливого человека. Благодаря ему, так много тайного стало явным для миллионов людей нашей планеты. Широчайшая эрудиция, блестящие аналитические данные, смелость мышления и самостоятельность суждений позволили ему осветить многочисленные белые пятна истории, связанные с подготовкой, началом и проведение Второй мировой войны. То, чего не смогла сделать целая армия титулованных историков: профессоров, академиков, генералов и адмиралов, сделал один черкасский капитан по имени Владимир Богданович Резун, известный миру, как Виктор Андреевич Суворов. Читая его произведения, воочию убеждаешься, что «и один в поле воин», если он высоко профессионален, беспредельно  смел и кристально честен. Чем привлекают миллионы людей всего мира книги В.Суворова? Прежде всего, своим содержанием. Каждая его книга создается автором из сотен и тысяч старательно подобранных профессиональным разведчиком конкретных, достоверных, преимущественно уникальных, неопровержимо убедительных исторических фактов. В результате создается такая мощная интеллектуальная конструкция, которая словно Ледокол,  крушит ветхий лед коммунистических мифов о самом миролюбивом на свете государстве рабочих и крестьян, его мудрых вождях и безмерно счастливом советском народе. О нее, словно мыльные пузыри о гранитную скалу, разбиваются все критические потуги защитников пещерного социализма и доныне действующих за принципом: «Ату его! Ату!». Читаешь его книги и будто бы заглядываешь за обратную сторону Луны, проникаешь в тщательно скрываемый мир компартийных иллюзионистов, начинаешь ощущать себя человеком, наконец-то вышедшим на свет Божий из Королевства кривых зеркал. При этом невольно спрашиваешь себя: «Это художественное произведение виртуозного мастера слова или фундаментальный научный труд гениального ученого историка? И приходишь к выводу, что это и то и другое, два в одном, как принято сегодня выражаться. Ведь Ледокол не просто интереснейшее литературное произведение, в моих глазах это блестяще написанная и популярно изложенная докторская диссертация по истории Второй мировой войны.  Меня восхищает художественное совершенство суворовского «Контроля». Здесь есть и остро отточенный, мастерски закрученный приключенческий сюжет, и высоко напряженная интрига, и скрупулезная скульптурная утонченность образов конкретных исторических персонажей, и леденящая кровь «героика» трудовых будней рядовых работников адской карательной машины первого в мире государства рабочих и крестьян, и человеческая трагедий советского народа диалектически сменившая   человеческую комедию Бальзака.

В своих произведениях Виктор Суворов проявил себя и как высокопрофессиональный психолог, прошедший свои университеты под руководством по иезуитски вышколенных профессоров Перзеевых в стенах одной из наиболее мощных разведывательных школ мира – советского ГРУ. Поэтому ему удается не только легко проникать в самые сокровенные  уголки  души своих героев, прежде всего непогрешимых вождей советского народа, но и детально препарировать их мысли, чувства и мотивы поведения, из которых закономерно выплывают дальнейшие действия и поступки. Сколько ни читал литературы про Сталина, но более убедительного и психологически достоверного образа, чем у Суворова, я не встречал. Под пером автора тщательно отлакированный придворными краснобаями иконостас советских вождей превращается в галерею дориано-греевских моральных уродов, от идейных близнецов-садистов Ленина-Сталина, интеллектуально убогого маршала Тухачевского, алкоголика Блюхера, ублюдка Ежова, украинского инквизитора Якира, унтерпришибеева Жукова, клоуна Хрущова, склеротика Епишева, тупицы Якубовского, маразматика Брежнева и до словоблудного Горбачева включительно. Смотришь на этот парад алле и понимаешь, почему за 70 лет их господства так много горя и страданий досталось подневольному советскому народу, почему замешанная на животном страхе огромная бюрократическая машина рассыпалась при первых дуновениях ветерка свободы. А еще приходит осознание того, почему так долго держался этот глиняный колосс на хиленьких ножках – благодаря каторжному труду миллионов маленьких, бесправных, бессловесных советских людей-мурашек: Насти Стрелецкой, лейтенанта Головастова, безымянного солдата танкиста, подковавшего Черчилля, ставшего  мощнейшим трамплином для стремительного карьерного взлета подполковника Якубовского; подполковника Потапова, разработавшего план разгрома немцев под Сталинградом, авторство которого в своих мемуарах так беспардонно присвоил себе маршал Жуков. К числу этих неутомимо-неугомонных людей-мурашек принадлежит и Виктор Андреевич Суворов – Владимир Богданович Резун.

Еще одна составляющая ошеломляющего успеха его произведений – это биография самого автора. Будучи офицером Советской Армии, а потом и шпионом-разведчиком, он не только добросовестно выполнял приказы и распоряжения вышестоящего начальства и командиров, но еще и имел обо всем свое личное мнение, собственное суждение, свою независимую точку зрения. Более того, он еще имел смелость и мужество поступать и действовать согласно своих убеждений, что в конечном итоге привело его к переходу на Запад, в лагерь бывших противников. Внешне этот переход имел все признаки предательства. Но если смотреть на происшедшее с не предвзятых позиций нашего времени и учитывать все сделанное для своей Родины этим отважным человеком именно по ту сторону бывшей государственной границы, то более точного слова, чем диссидент для него трудно подобрать. Диссидент в офицерских погонах, человек не согласный с политикой Советского государства в такой же мере, как и Андрей Сахаров, Александр Солженицын, Василий  Стус, Левко Лукьяненко, Вячеслав Чорновил и сотни других противников тоталитарного коммунистического режима. Особо мое внимание привлекло резкое осуждение Суворовым заносчивых заявлений маршала Тухачевского об отсутствии у него каких бы то ни было национальных чувств и его намерениях воспитывать в безнациональном духе всех своих подчиненных. Невольно возник вопрос: «А какой национальности сам Виктор Суворов?» Ответ казалось, был очевиден: «Русский», ведь родился он в Приморском крае в поселке Барабаш, Хасанского района, учился и служил в Москве, пишет книги на русском языке. Но, если прочесть  «Аквариум» более внимательно, то станет очевидным, что Владимир Богданович Резун, а следовательно и Виктор Андреевич Суворов, самый, что ни есть, коренной украинец. Дед его, Василий Андреевич, уроженец западной Украины, воевал у батька Махно. Вырвавшись из большевистского плена и спасая собственную жизнь бегством,  он подался на Дальний Восток в Приморский край, благодаря чему и дожил до 93 лет. Своего сына он назвал чисто украинским именем, Богдан. Да и фамилия у него явно казацкая, Ризун ( от укр. ризаты), которая потом трансформировалась в русскую Резун (резать). Внука его, Владимира Богдановича, поманили к себе отчие края: учился в Киевском общевойсковом училище, служил в Прикарпатском военном округе, на побывку к родителям ездил в самое сердце Украины, в наши родные Черкассы. На Украине отношение к нему простых людей вполне лояльное, в то время как в Москве, в России резко отрицательное: там его все считают негодяем — предателем и преступником. Конечно, пройдет время, сойдут бесследной пеной все нынешние гонители писателя, как сошли они с имени Солженицына и Сахарова, и тогда  Россия примет его в свои материнские объятья, как самого родного и горячо любимого блудного сына. Но это будет не скоро и не совсем справедливо, ведь Суворов – это, прежде всего, сын Украины, такой же, как и Николай Гоголь или Иван Пиддубный, а уже потом России. К сожалению, украинские власти, а ни оранжевые, а ни голубые, к Виктору Суворову никаких родственных чувств не питают. И тогда я решил попытаться каким-то образом эти чувства пробудить. Первое, что пришло в голову, создать в Черкассах Клуб любителей и ценителей творчества В.Суворова, чтобы потом от имени этого общественного объединения инициировать:

- Создание комнаты-музея В.Суворова;

- Присвоение его имени одной из Черкасских улиц;

- Выдвижение его на соискание лауреата областной премии имени В.Симоненка, национальной премии им. Т.Г. Шевченка , а возможно…и Нобелевской;

- Создание оригинального памятника В.Суворову в нашем городе (лично мне он представляется в виде большого аквариума с трещиной на стекле где-то под окнами областного управления СБУ);

- Проведение ежегодных литературных чтений, приуроченных ко дню рождения писателя;

- Принятие его в члены областного отделения Союза писателей Украины;

- Ходатайство пред Институтом истории Украины о присвоении В.Суворову ученой степени доктора исторических наук (по сумме публикаций, как, например, Дмитрию Табачнику) и т.д.

Со своей инициативой я дважды выступал по областному радио, опубликовал соответствующий материал в газете «Новая доба», встречался с председателем областного отделения Союза писателей, писал письмо самому председателю Союза писателей Украины Владимиру Яворивскому. Увы, все мои усилия оказались напрасными, и я до сих пор являюсь одним единственным членом Клуба любителей творчества Виктора Суворова в нашем городе. Хотел было обратиться со своим предложением к владельцу какого-нибудь черкасского ресторана, дабы он стилизировал его «под  Суворова» и таким образом ярко и выгодно выделялся на фоне многочисленных вечерних забегаловок нашего города. Но я ментально весьма далек от ресторанного бизнеса, да и боюсь, что в этой среде не найдется интеллектуала такого уровня, который бы смог достойно воплотить дух Суворова в своем заведении. В то же время мне гораздо ближе по духу мир книжный, вот я и посетил владельцев нескольких книжных магазинов Черкасс с весьма заманчивым, как по мне, дельным предложением – оформить магазин в Суворовском стиле. Назвать его, например, Дом книги «Аквариум», на стенах разместить портреты писателя, цитаты из книг, иллюстрации, возможно, какие-то раритетные вещи, иметь всегда в продаже все тома его произведений, проводить в своих стенах заседание Клуба ценителей творчества писателя, создать сайт магазина и Клуба  и т. д. и т.п. Однако везде меня встречали совковой страшилкой: «Да вы что! Да разве можно! Да он же предатель!» и все дальнейшие разговоры после этого вступления теряли смысл и перспективу.

Весною небо уж дышало…

Весною небо уж дышало,

Уж чаще солнышко блистало,

Длиннее становился день,

Лесов таинственная сень Читать далее »

Дніпро впадатиме у Крим, а Ніл — в Ізраїль та Ліван..

Проблеми дефіциту прісної води загострюються з кожним роком. І наслідки цього  дефіциту мають не лише вагомі економічні, але й гострі політичні наслідки. Нещодавно прочитав в інеті статтю під заголовком: «Следующая война на Ближнем Востоке — из-за воды.» Читать далее »

Числова оціночна шкала для Проектів МСК.

 

 

Критерії оцінки Проектів МСК та їх числові значення.

 

1.Час реалізації.

 

 

5                        4                      3                       2                         1

!———————-!——————-!———————!———————! Читать далее »

Якщо піднятись дещо вище язика.

 

Язикова (мовна) проблема загострилась в Україні із самих перших днів  незалежності. На те є важливі причини,  про які окрема розмова. А зараз я хочу піднятись трохи вище язикового рівня,  до того місця  де розташований людський  мозок разом із розумом та свідомістю. Як відомо, корені всіх людських проблем знаходяться саме в людській голові, тож і вирішуватись вони мають саме на цьому, розумовому, рівні.

Нажаль, у нас  досить часто замість  виваженого продуманого,  приймається вольове, силове рішення проблеми. Або ж відбувається зумисне її забалакування — перемикання раціонального змістовного  обговорення на іншу, емоційно вразливу тему.  Скільки нагальних гострих проблем в Україні потребують  невідкладного  вирішення, а натомість політикани знову стравлюють між собою Язик та Мову. Серед найгостріших українських проблем сьогодення — енергетика та  зайнятість населення. Та навіть, якщо завтра весь Донецьк заговорить українською мовою, а Львів — російським язиком, від цього вказані проблеми нікуди не подінуться. Для їх подолання потрібні інші адекватні засоби, інноваційні технічні, технологічні та економічні підходи.                                                                                                                                                            Наша країна багата винахідниками — людьми особливого інтелектуального складу, які постійно щось змінюють, поліпшують та вдосконалюють довкола себе. Нажаль і в економічному, і в медійному просторі України для них місця обмаль. Тож і доводиться їм працювати на шухляду письмового столу в надії на кращі часи або щасливий випадок. В моєму письмовому столі також зібралось чимало винаходів та інноваційних проектів, вартих уваги та практичного використання. Частину з них я виклав на сторінках своєї книги. На одному  зупинюсь детальніше. Читать далее »

Від Паразитарної до Продуктивної піраміди влади.

Продуктивна
(інтелектуальна справедлива)
Українська піраміда влади.

 

Паразитарна (силова несправедлива) Доларова піраміда влади.

Доларова модель піраміди влади ( ДПВ),  дозволяє наочно представити  суть існуючого нині владного механізму і дати загальну оцінку численним спробам  що до  його зміни та вдосконалення.  Як зазначалось у попередній публікації, ДПВ  — це віками відточений  соціальний  інструмент, що дозволяє невеликій паразитуючій частині суспільства  поневолювати та грабувати значно переважаючу його трудову  частину.  В той час, як кожен трудяга  віддає суспільству набагато більше, ніж отримує сам, владні та привладні кола,  навпаки,  привласнюють собі значно більше,  аніж вносять у спільну скарбницю. Оскільки людська природа не терпить несправедливості, то  між трудовою більшістю та паразитуючою владною меншістю споконвічно  точиться  непримиренна  жорстока боротьба.  Нажаль, переможцем у цій боротьбі завжди виходила Влада. То чи варто й надалі продовжувати  в такому ж дусі? Читать далее »

Доларова піраміда влади — ДПВ.

В 1991 році Україна мала чи не найкращі стартові умови серед колишніх республік Радянського Союзу:  потужний промисловий потенціал, високий рівень кадрового  забезпечення, багаті природні ресурси.  Все це давало надію на суттєве поліпшення рівня життя практично кожному громадянину нової держави. Та пройшло 20 років і нині Україна Читать далее »

Черкаський Віче-Парк.

З початком нового року в Москві відбулась досить важлива подія,  в столиці Росії зявились відразу 2 вітчизняних гайд-парки, «Сокольники» і парк імені Горького. Подія пройшла майже не поміченою ЗМІ та блогерською спільнотою. Воно і зрозуміло, адже з появою інтернету важливість та значимість подібних «офшорних» зон демократії суттєво знизилась. Але не обезцінились зовсім. Інтернет спільнотам, мов ковток свіжого повітря,  потрібні періодичні живі зустрічі, і тут гайд-парки мають всі шанси стати своєрідними порталами для переходу із віртуалу в реал.

Свого часу я пропонував Читать далее »

В пошуках легендарного каменя.

щ                                                                                                             З далеких похмурих часів кріпосного рабства дійшла до наших днів одна місцева легенда. Був колись у селі дуже злий та жорстокий пан. З людьми поводився гірше, ніж зі скотиною. За найменшу провину карав немилостиво: до льоху кидав, батогами шмагав, навіть у плуга людей запрягав.  Боялись його бідні люди,як прокаженого,   Читать далее »